ОБДАРОВАНІ  ДІТИ

Психолого-педагогічні  аспекти  роботи

Психологічний розвиток обдарованих дітей.

Інтелект (від лат. іпtellectus — розуміння, пізнан­ня) — здатність здійснювати процес пізнання і ефек­тивно розв'язувати проблеми у процесі оволодіння новим колом життєвих завдань.

Існує кілька принципово різних трактувань ін­телекту. У структурно-генетичному підході. Ж. Піаже інтелект трактується як вищий спосіб встановлення рівноваги між суб'єктом і середовищем, яке характе­ризується універсальністю. У когнітивістському підході нтелект розглядаєть, як набір когнітивних операцій. У факторно-аналітичному підході на основі бага­тьох тестових показників виділяються стійкі чинники (Ч. Спірмен, Л. Терстоун, Х. Айзенк, С. Барт, Д. Векслер, Ф. Вернон). Сьогодні прийнято вважати, що існує за­гальний інтелект як універсальна психічна здатність. В основі якої може лежати генетично обумовлена властивість нервової системи переробляти інформацію з певною швидкістю і точністю (Х. Айзек). Зокрема, у психогенетичних дослідженнях показано, що для ге­нетичних чинників розрахована за дисперсією результатів  виконання інтелектуальних тестів точність досить велика. Цей показник має значення від 0,5 до 0,8. При цьому найбільш генетично залежним є вербаль­ний інтелект.

Коефіцієнт інтелекту — кількісний показник ро­зумового розвитку, представлений  відношенням розумового віку індивіда до паспортного переведеним у відсотки.

Коефіцієнт інтелекту позначається сим­волом IQ. У 1912 р. В. Штерн запропонував просту формулу для вираження коефіцієнта інтелекту (IQ) як відношення розумового віку до хронологічного (паспортного):

IQ = ВР / ВП • 100 %.

Розумовий вік — це поняття, введене  А. Біне і Т. Сімоном 1908 року для характеристики інтелекту­ального розвитку індивіда на основі його порівняння з рівнем інтелекту інших людей того самого віку. Кіль­кісно виражається як вік, в якому — за середньостатистичними даними — розв'язуються ті тестові завдан­ня, які доступні даному індивіду. Розумовий вік ви­значається результатами тестування з допомогою од­нієї з вікових шкал інтелекту.

Тест інтелекту — це тест на виявлення загаль­них здібностей дитини, які відносяться до пізнавальної сфери. Передусім це мислення, пам'ять, сприй­няття, увага тощо. У зв'язку із цим існують як ком­плексні тести, що діагностують різні аспекти інтелекту, так і тести для оцінювання окремих складових ін­телекту — тести пам’яті, тести вербального мислен­ня, тести логічного мислення тощо.

Щоб кожна дитина могла розвинути свої твор­чі можливості, необхідне розумне керівництво нею з боку вчителів. Найголовнішим завданням учите­лів має стати розвиток у дитини гнучкості мислення.

А для цього треба намагатися деякі свої розмови з дитиною перетворювати на уроки мислення — спілку­вання, де істина постає як суперечка про істину, як діа­лог. Під час такого діалогу важливо навчити кожну ди­тину розмірковувати, гнучко підходити до розв'язання проблем, знаходити нові, оригінальні рішення, аби відчути задоволення від навчання.

Кожен учитель має пам'ятати, що творчі здібнос­ті забезпечують швидке набуття знань та умінь, за­кріплення й ефективне застосування їх на практиці. А це означає, що для удосконалення творчих здібнос­тей велике значення має розвиток психічних проце­сів — пам'яті, уваги, уяви тощо. Саме ці якості, за да­ними психологів, є основою для розвитку продуктив­ного мислення і творчих здібностей учнів.

І.Кант писав, що пам'ять має три важливі якості: швидкість і міцність запам'ятовування та швидкість пригадування. Саме ця швидкість, або, висловлюю­чись сучасною мовою, готовність пам'яті, є найваж­ливішою умовою розвитку творчих здібностей. Учені довели, що для виникнення «осяяння» дуже важливо в потрібний момент згадати те, що є основою для твор­чого розв'язання проблеми і входить до фонду необ­хідних знань. Саме розвинуте мислення проявляється у володінні раціональними засобами запам'ятовування і пригадування.

У дітей, обдарованих у сфері академічних досяг­нень, найкраще розвинутими можуть бути окремі здіб­ності: до мови і літератури, математики або при­родознавства. Тому завдання психолога — не тіль­ки визначити рівень загального інтелектуального розвитку дитини, а й оцінити тип мислення (для цього може бути використаний Стенфордський тест досягнень).

Діти з творчим і продуктивним мисленням відріз­няються незалежністю, невимушеністю поведінки, винахідливістю, здатністю продукувати оригінальні ідеї, знаходити нестандартні рішення. Така творча спрямованість обдарованості передбачає оцінюван­ня насамперед творчих здібностей. Використовується «фігурна форма тесту творчого мислення Торренса», «Тест віддалених асоціацій» С. Мєдника, вербальний тест творчого мислення «Незвичне використання» І.Аверіної та особистісних характеристик («Особистісний запитальник Г.Айзенка», «Характерологічний запитальник К. Леонгарда — Н. Шмішека», «Кольоро­вий тест М. Люшера» і т. ін.).

Діти, які відзначаються контактністю, великою по­требою в спілкуванні й лідерстві, ініціативні, мають значні організаторські здібності, впевнено почувають­ся серед однолітків і дорослих. Ровесники завжди оби­рають їх на половні ролі в іграх і заняттях. Для таких дітей ефективними будуть особистісні методики і соціометрія («Комплексний особистісний соціометричний тест» О.Зварикина).

Якщо ж у дитини переважають художні здібності, вона з раннього віку виявляє схильність до малюван­ня або музики, психологічне тестування тут має бути спрямоване на оцінювання ступеня емоційної стійкості й рівня невротизму, оскільки ці діти часто відрізня­ються від інших високою вразливістю і потребують ін­дивідуального психологічного підходу з боку педагогів.

Обдарованість у руховій сфері виявляється у ви­сокому ступені розвиненості психомоторних реакцій, спритності, значній фізичній силі, розвиткові рухо­вих навичок (біг, стрибки). Діагностика обдарованості в цій сфері проводиться за допомогою методик ви­значення зорово-моторної координації («Тест творчих здібностей у дії та русі» Торренса).

Багато дітей виявляють високий ступінь обдаро­ваності не в одній якій-небудь сфері, а у кількох. За­вдання педагогів і психолога — не тільки виявити таку поліобдарованість, а й удосконалювати, розвивати її.

При виявленні обдарувань дитини не можна обі­йтися без спостережень за її індивідуальними проя­вами. Дитину, чиї здібності та потенціал для навчаль­них досягнень значно вищі, ніж у її однолітків, назива­ють академічно обдарованою. Для неї характерні стійка пізнавальна потреба, дослідницька активність у вико­нанні будь-яких завдань, здатність до аналізу й про­гнозу. Для цього типу обдарованості характерний ви­сокий рівень інтелекту, однак на перший план вихо­дять особливі здібності до навчання. Така дитина пе­редусім може блискуче засвоювати нові знання, тоб­то вчитися. Особливості її пізнавальної сфери (мис­лення, пам'яті, уваги) такі, що роблять навчання лег­ким і приємним.

Щоб судити про особливості розвитку академічно обдарованої дитини, треба виявити те поєднання пси­хологічних властивостей, яке притаманне саме їй, тоб­то потрібна цілісна характеристика, одержана за до­помогою різнобічних спостережень.

Інтелектуально-творчий потенціал особистості (чи, інакше кажучи, обдарованість) не може бути зведе­ний до якоїсь однієї характеристики, як-от «високий коефіцієнт інтелекту», «високий рівень креативності» тощо. Це — глибинні особистісні характеристики, які О. Савенков об’єднує у три групи. Розглянемо їх.

(Скачати /obdarovani_diti2.doc)