Автор:  Мізіна Олена Володимирівна, вчитель початкових класів Верхньоланнівської ЗОШ І-ІІ ст.

«Високий професіоналізм-творчістьщо стала професією»

(Л.Гінзбург)

Сьогодні у світі немає держави, яка б не заявила про кризу освіти. Авторитетні міжнародні організації заявляють,що суть цієї кризи-у невідповідності рівня освіти запитам і потребам  сучасного суспільства,конкретної людини. Соціуму необхідні учні та випускники,готові змінюватись пристосовуватись до нових потреб життя,оперувати й управляти інформацією,активно діяти,швидко приймати рішення,навчатись упродовж життя.А це значною мірою залежить не від отриманих знань,а від деяких додаткових якостей,для позначення яких і використовуються поняття «компетенція» і «компетентність»,щонайповніше відповідають сучасному розумінню мети освіти.

Серед української педагогічної громадськості, на сторінках педагогічної преси та у змісті нормативних документів,що регламентують розвиток освітніх процесів, досить часто актуалізується теза про необхідність запровадження компетентністного підходу. Проте цей термін для нас є досить новим і невизначеним. Поняття компетентнісної освіти, компетентності прийшло до нас з інших країн, де його широко використовують і досліджують тривалий час. Тлумачний словник сучасної української мови розглядає компетентність як «певну суму знань у особи, яка дає їй змогу судити про що – небудь».

Компетенція-це коло повноважень якої - небудь особи чи установи; коло питань, у яких дана особа має знання, досвід. Під компетенцією часто розуміють інтегративну якість особистості, яка виявляється в загальній здатності й готовності до діяльності, що ґрунтується на знаннях та досвіді, набутому в процесі навчання і соціалізації.

Таким чином , поняття компетенції і компетентності значно ширші за поняття «знання», «уміння», «навички», бо концентрують у собі спрямованість особистості, її здатність долати стереотипи, передбачати проблеми, гнучкість мислення; характер – самостійність, цілеспрямованість, вольові якості.

Сьогодні різко посилилася конкуренція між державами,нерівність виявляється між тими,хто володіє і виробляє знання,і тими,хто їх позбавлений. У так званому постіндустріальному суспільстві ключовим ресурсом є не земля,не виробничі потужності,а знання і люди,що ними володіють,Допомогти країні залишатися на плаву можуть лише освічені,інтелектуальні ітворчі особистості.Освіта зараз розглядається як механізм розвитку суспільства і засіб виживання в умовах природніх і соціальних катаклізмів.

Як показала світова практика,якість освіти нерозривно пов’язана з якісними показниками вчительської діяльності. Високі показники якості освіти Фінляндії,Південної Кореї пов’язані не лише з матеріальними вкладеннями,вони напряму залежать від статусу вчителя в цих державах. Зі змінами в суспільстві зростають вимоги до особистості вчителя,його діяльності. Сьогодні ефективність педагогічної праці залежить не тільки від базової професійної підготовки, а й від інших сучасних компонентів професіоналізму. Педагогові доводиться самостійно розв’язувати такі завдання,які раніше не входили до його компетенції. Діагностування,прогнозування,проектування,розроблення авторських програм,оптимізація всіх аспектів навчально-виховного процесу стають нормою педагогічної діяльності. На жаль,у нашій країні,попри доволі масштабні зміни,дуже багато вже упущено,і мають пройти роки,доки виросте нове покоління вчителів,здатних бути в діалозі з дитиною,колегами,батьками,із самим собою. А поки що в Україні існує гостра проблема з учительськими кадрами. По – перше, багатоаспектність завдань, які необхідно розв’язувати за короткі терміни, породжує психічне і фізіологічне перевантаження вчителя. По – друге, здатність сприймати проблеми як ресурс, що допомагає побачити позитивні моменти в найскладніших ситуаціях, як двигун удосконалення  і розвитку доступна далеко не кожному вчителеві. По – третє, сучасному педагогові необхідно поєднувати наявний професійний багаж із вимогами сучасності.

Спілкуючись зі студентами,які навчаються на педагогічних спеціальностях,я зробила висновок,що більшість з них анітрішечки не прагнуть у майбутньому працювати вчителями,бо вважають цю професію занадто психологічно важкою,малооплачуваною,неперспективною. «Весь вільний час сидіти за конспектами,за перевіркою зошитів,витрачати стільки коштів на наочність та дидактичні матеріали та посібники,а потім ще й вислуховувати нарікання батьків…Таке не кожен витримає!»- говорять студенти. Зате професія педагога є «перепусткою» на інші,більш престижні професії. Але є ще такі романтики та відчайдухи,які мріють навчати дітей,терпіти всі труднощі нелегкої вчительської долі. Хоча, як показує практика серед усіх студентів учительських спеціальностей їх не більше ніж 3%,і далеко не всі з них приживуться в школі,зможуть витримати шкільне навантаження та знайти спільну мову з учнями,колегами,батьками.

Я пригадую як саме вирішила стати вчителем. Всі дівчатка в дитинстві мріють про професію вчителя. Вони копіюють поведінку,вислови свого першого наставника,адже,це та людина,яка стає в роки шкільного життя прикладом для наслідування. Саме він відкриває нову, «шкільну» епоху дитинства. Від того,якими будуть шкільні роки учнів,залежить усе їх подальше навчання та майбутній життєвий шлях. Перший вчитель назавжди залишається в пам’яті  дітей. Який слід він залишить?Головне не зруйнувати слабку дитячу психіку і   цим не скалічити тендітний паросток,який треба плекати,доглядати,розвивати та утверджувати в цьому жорсткому світі. Ми боялися свою вчительку і тому негайно виконували всі її вказівки. Наш клас вважався сильним і дисциплінованим,ми вміли старанно готуватися до уроків,але чи могли застосувати свої знання у нестандартних умовах,чи могли відстоювати свою думку,знайти нові шляхи рішення проблеми,а чи були ми справді дружним колективом…?Закінчивши школу я вирішила,що ставши вчителем,зроблю так,щоб мої діти,саме діти, а не просто учні, будуть з радістю ходити до школи,з нетерпінням чекати,що ж нового ми сьогодні дізнаємось,куди поведе нас стежина знань,Хотілося,щоб кожен день був неповторний,сповнений цікавих,змістовних і радісних подій. Це велике щастя відчувати,що ти потрібен людям,що твоїй появі радіють оці маленькі дітлахи,які своїми щебетливими голосочками розповідають новини,а їхні очі світяться радістю і повагою до тебе - «шкільної матусі». Мені хотілося,щоб діти мене любили і поважали,а це потрібно заслужити.

Шлях до вчительської долі нелегкий:навчання в коледжі,інституті,реферати,доповіді,курсові,дипломні роботи,практика в школі,таборах дали нам базові професійні знання та формували професійні компетентності. Вивчення методики викладання шкільних предметів дало можливість планувати свою роботу,складати навчальні та виховні плани,конспекти уроків,відповідно до типу уроку користуватися певною структурою,використовувати новітні методи і прийоми роботи для кращого усвідомлення учнями нового матеріалу. Нас знайомили з основними документами в галузі освіти,вчили користуватися різноманітними джерелами інформації,слідкувати за новинами та інноваціями в освітній системі,виготовляти дидактичний матеріал,індивідуальні картки,користуватися технічними засобами навчання,вивчали основи інформатики та педмайстерності. Ці знання ми могли реалізувати,проходячи практику в школі. Тут педмайстерність «шліфувалася» та удосконалювалась.

Я вчилася вірно розподіляти і використовувати час на уроці,організовувати роботу,зацікавлювати і тримати увагу дітей,вивчати індивідуальні особливості кожної дитини і засоби впливу на них,проявляти організаторські здібності та вміння оцінювати письмові роботи та роботу дітей на уроці. Це виявилось не так і просто. Отже ,саме практична діяльність показала брак певних знань і вмінь та багато чого навчила. Декому зі студентів ця робота давалася легко і викликала захоплення,приносила радість,а дехто вирішив,що нізащо не покладе своє життя на алтарь науки. Я пам’ятаю слова видатного педагога К.Ушинського: «Якщо ви вдало оберете роботу і вкладете в неї всю свою душу,то щастя саме відшукає вас».

Ставши вчителем,я розуміла всю відповідальність своєї роботи,адже , свідомо зробила свій вибір професії і знала,які труднощі на мене чекають. Я старанно готувалася до уроків,використовуючи найновіші досягнення освітянської галузі,багато читала,підбираючи додатковий цікавий матеріал,адже,якщо  чогось навчаєш,то й сам повинен володіти максимумом інформації. Я відпрацьовувала методику ведення уроків,шукала різні форми проведення нестандартних уроків,систематизувала все,що до цього часу накопичилось у педагогічній літературі для початкових класів. Чим більше працювала,тим більше робила спроб удосконалити весь навчально-виховний процес. Хотілося відійти від стандартних прийомів і методів роботи,використовувала інтерактивні форми роботи,вправи на розвиток пам’яті,уваги,сприймання,мовлення мислення,уяви та фантазії. Адже уява-основа винахідництва. «Усі знають,що це неможливо. Але от приходить невіглас,якому про це невідомо,- саме він і робить відкриття»(А.Ейнштейн). Саме тоді в мене і виникла ідея формування інтелекту молодшого школяра шляхом впровадження технології розвитку інтелектуальних здібностей. Я підбирала спеціальні вправи з різноманітних журналів,педагогічної преси та спеціальних видань на розвиток психічних процесів,особливо продуктивного мислення.(Великої уваги заслуговують праці О.Гісь,І.Філяк)Головним девізом моєї роботи було вчити дітей світло і радісно,без примусу,власним прикладом надихати їх на творчість,фантазування,пізнання нового,вселяти віру в себе,відчувати свою значимість. І ,коли діти приносили енциклопедії та іншу довідкову літературу,щоб поділитися надзвичайно цікавою інформацією чи відшукати відповіді на питання,що залишилися не розв’язаними на минулому уроці,я зрозуміла,що моя праця немарна.Якщо ми щось не з’ясували,то оголошувався конкурс «Хто найшвидше знайде відповідь». Потім пішли конкурси : «Найрозумніший», «Ерудит», «Що?Де?Коли» та інші. Діти запропонували проводити щодня «Сторінку-цікавинку»,до якої готувалася і я. Участь у конкурсах,що проводять дитячі газети і журнали,міжнародних пізнавальних конкурсах спонукали не тільки моїх дітей,а й мене до активної діяльності. Я вважаю,що справжній фахівець,навіть набувши певного досвіду,ніколи не зупиняється,переосмислює уже пізнане,удосконалює свою майстерність,шукає щось нове,збагачується досвідом колег. Наші діти змінюються швидше,ніж ми. Іноді виникає відчуття,що не встигаєш за величезним обсягом інформації,базові знання,отримані в інституті,дещо застаріли або забулися,тому необхідно поповнювати свої знання досвідом колег,відвідуючи методоб’єднання,науково-практичні семінари,конференції,майстер –класи та засідання «круглих столів»,а також,беручи участь у конкурсах: «Учитель року», «Панорама творчих уроків» та ін. Саме тоді ти розумієш яким повинен бути сучасний учитель. Він є водночас і викладачем,і вихователем,організатором діяльності дітей,порадником,наставником для батьків та колег,психологом,тонким і вмілим знавцем дитячих душ і звичайно ж «учнем»,який постійно вчиться,удосконалюється,прагне до кращого,адже він приклад для своїх дітей.

Я вважаю,що творчо розв’язувати поставлені суспільно важливі педагогічні завдання зможе лише висококваліфікований вчитель,який повинен обов’язково володіти дослідницькими вміннями,а цього інститут не навчить,Це вже особистісні характеристики професійної компетентності педагога. Нові педагогічні технології,впроваджувані у сучасній загальноосвітній школі,потребують фахової підготовки педагога,посилення дослідницького компонента у професійній діяльності вчителя. Знання психології дитини,її особистісних характеристик:особливостей  поведінки, темпераменту,характеру, психологічних процесів мислення,уваги уяви,сприймання,пам’яті,мовлення,індивідуальних здібностей,нахилів допоможе вчителю розкрити потенціал кожної дитини,діагностувати та спрогнозувати розвиток кожного учня,підібрати найефективніші методи і прийоми роботи,направити вміння дітей в потрібне «русло»,щоб якнайповніше реалізувалися можливості кожного. Згідно Державного стандарту початкової загальної освіти,затвердженого Кабінетом Міністрів України 20 квітня 2011р.,основним завданням початкового навчання є реалізація особистісно зорієнтованого  і компетентісного підходів та оволодіння учнями ключовими компетентностями:уміння вчитися соціально-трудова,загальнокультурна,інформаційно-комунікативна,здоров’язбережувальна,соціальна. Це  означає,що у вчителя ці компетентності теж повинні бути сформовані. Крім того,важливого значення набуває формування соціально активної особистості,здатної об’єктивно оцінювати дійсність,сформувати і відстояти власну думку,бути активним учасником життєвих процесів. Вчитель повинен підвищувати рівень свого професіоналізму та педагогічної майстерності,вести творчий пошук. Функції професійної діяльності вчителя початкових класів навіть ширші ніж учителя-предметника,оскільки він класний керівник і викладає різні предмети. Ось чому майбутній учитель початкових класів зобов’язаний мати якісну психолого-педагогічну ,методичну підготовку з аксіологічних(ціннісних)питань навчання і виховання дітей.

Отже, професійно компетентною є така праця вчителя,в якій на достатньо високому рівні здійснюються педагогічна діяльність,педагогічне спілкування,реалізується особистість вчителя і досягаються результати навчання та виховання школярів.

Основні сфери діяльності вчителя в структурі професійної компетентності можна проаналізувати через такі складові:

- професійні,психологічні та педагогічні знання;

- професійні педагогічні вміння;

-професійні психологічні позиції,установки вчителя,яких вимагає педагогічна професія;

- особистісні якості

Важливість окремих складових професійної компетентності може бути нерівноцінною. Пріоритетними є ті складові,  які свідчать про результати педагогічної праці. Людина може бути професіоналом у своїй сфері , але не бути компетентною у вирішенні всіх професійних питань. Тому доцільно вивчати окремі сторони професійної компетентності фахівця, серед яких етична має вагоміше значення, оскільки передусім моральні цінності й установки визначають мету ,стратегію і тактику педагогічної дії.

Домінуючим блоком професійної компетентності вчителя є такі системні характеристики:

-          Мотивація (спрямованість особистості та її види);

-          Якості (педагогічні здібності , характер і його риси, психологічні стани та процеси);

-          Інтегральні характеристики особистості (педагогічна самосвідомість, індивідуальний стиль, креативність)

Компетентність вчителя не має бути вузько професійною , оскільки від нього вимагається постійне осмислення різноманітних соціальних, психологічних, педагогічних та інших проблем , пов’язаних з освітою. Щоб підтримувати в учнів стійкий пізнавальний інтерес,вчителю необхідно бути обізнаним в усіх сферах життєдіяльності,володіти інформацією про події у світі,різні винаходи та новинки науки і техніки. Для цього потрібно працювати з різноманітними джерелами інформації та спонукати учнів до пошукової діяльності. «Щоб відкрити перед учнями іскорку знань,учителю треба ввібрати в себе море світла,ні на хвилю не відходячи від променів вічно сяючого сонця знань».(В.О.Сухомлинський)

Стає очевидним,що необхідна цілеспрямована робота,відпрацьована система підготовки майбутніх вчителів,яка включає такі критерії сформованості професійної компетентності вчителя початкових класів:

1) Мотиваційно-ціннісний:  мотивація досягнення діяльності успіху в педагогічній діяльності;

2) Когнітивний: володіння професійно-значущими знаннями (спеціальні,  психолого-

педагогічні,технологічні, науково-методичні, предметні, управлінські)

3) Технологічні: сформованістькомплексу загально педагогічних умінь: рефлексивних,

конструктивних, організаторських;

4)Особистісний: любов до дітей, альтруїзм, емпатія, творчість;

5) Рефлексивний:уміння оцінювати і реалізувати власну педагогічну діяльність, корегувати власні

недоліки, прагнення до професійного самовдосконалення

Базові професійні компетентності,що формуються у педагогічних навчальних закладах повинні відповідати сучасним вимогам суспільства.  Щоб людина могла увійти до цього світу,її потрібно готувати до інтенсивної,вільної,незалежної інтелектуальної праці,а це набагато складніше,ніж працювати на конвеєрі.Щоб сформувати суб’єктну позицію у дитини,самому вчителю необхідно стати суб’єктом діяльності. Особистість виявляє себе в реальних діях,вчинках. Творче ставлення до життя,готовність і прагнення до зустрічі з новим,опір відсталості середовища формують такі якості,як рішучість,принциповість,сміливість. Я вважаю,що лише за умови вираженості в особі педагога таких інтегральних психологічних якостей може виникнути педагогічна установка,адекватна новим цілям освіти.

За словами Е.Фромма: «Якщо людина хоче стати майстром в якому-небудь мистецтві,йому має бути підпорядковане все її життя. Власна особистість стає інструментом у практиці мистецтва,інструментом,який треба підтримувати в такому стані,щоб він міг виконувати свої особливі функції». Професійна компетентність-це мистецтво,яке повинно постійно удосконалюватись.